Штурмова гвинтівка «Абакан» АН-94

«Калашников», незважаючи на всі заходи з омолодження, як штурмова гвинтівка, з роками застарів. Через це у СРСР було створено нову ручну зброю для солдатів, на яку може чекати така сама доля, як у її німецької колеги G 11.

Наприкінці 70-х років, після того, як було прийнято на озброєння автомат АК-74, який являв собою лише мінімальне вдосконалення АК-47 - «Калашникова» - у більш ефективному калібрі, командуванню армії стало ясно, що ця зброя є лише тимчасовим компромісом між добре придатною до бойового застосування системою та необхідністю суттєвого поліпшення ефективності озброєння. Перед усім, влучність стрільби з АК-74, як показував досвід застосування у різних війнах  (Афганістан), лишала бажати кращого.

Міністерство оборони повернулося до ідеї створення цілком нової стрілецької зброї. У співпраці з ЦНДІ ТОЧМАШ, дуже впливовою дослідницькою організацією у військово-технічній галузі, були сформульовані вимоги до майбутньої зброї: збалансований автомат, принцип уповільненого відкату та регульована скорострільність.

У конкурсі під назвою «Абакан» прийняли участь дванадцять конструкторських груп, група під керівництвом Геннадія Ніконова вийшла переможцем. Завод «Іжмаш» виставив для участі у конкурсі дві конструкторські групи: перша - під керівництвом інженера Геннадія Ніконова, друга - під керівництвом Віктора Калашникова-молодшого.

Г.А. Коборов з Тули, В.М. Калашников з Іжевська та А.С. Константинов з Коврова у своїх пропозиціях віддавали перевагу збалансованій системі. Г.Н. Ніконов віддав перевагу уповільненому відкату (англійською - ВВSР - Вlowbаск Shifted Pulse). Звичайно, Ніконов знав, що фаворизована ним система ВВSР не була ліками від усіх хвороб і що вона усуває віддачу при пострілах, проте вона може нейтралізувати її негативну дію на влучність стрільби.

У режимі «2 автоматичних постріли», завдяки високій теоретичній скорострільності 1800 пострілів на хвилину, вистрілюються два патрони за час, поки ствол рухається у зворотному напрямі. Віддача доходить до плеча стрільця після того,як кулі «давно» вже вилетіли із ствола. Віддача, таким чином, не може впливати на точність стрільби.

Під час розробки проекту «Абакан» Ніконов виготовив більш як двадцять прототипів,   про найважливіші з них ми хочемо розповісти.

Прототип 1. НА-2.

Цей  перший  прототип,розроблений  Ніконовим у рамках конкурсу «Абакан», був   зовсім   не схожий   на   відому   систему   радянського автомата  АК-74.  Мова йде про  короткий пістолет-кулемет виконаний за так званою схемою «булл-пап». Коли його питали, чому він обрав таку форму для зброї, він назвав свій вибір «авангардизмом юності». До цього він додав, що створив цю зброю під впливом німецької автоматичної зброї МР-43 та МР-44, так само, як у створеному Михайлом Калашниковим АК-47 відчувається вплив цієї зброї.

Прототип 3. АС-1.

З цією розробкою Ніконов розпрощався з конфігурацією «булл-пап». У розмові автор розповів, що під час випробувань двох попередніх прототипів він прийшов до висновку, що зброя за схемою «булл-пап» є дуже некомфортною для стрільця через те, що з вікна для викидання стріляних гільз виходить велика кількість порохових газів. Через це стрілець змушений навіть відставляти зброю, щоб схопити свіжого повітря. До того ж виявилося, що застосування зброї з конфігурацією «булл-пап» ліворукими стрільцями проблематичне. Він сказав також, що «булл-пап» добре придатний для спецпідрозділів,  проте не для армії.

АС-1 має короткий складаний приклад з фанери. Затильник приклада виготовлено з алюмінієвого сплаву, обтягненого гумою. Приклад прикріплено до корпусу за допомогою шарніра. Корпус виконано з листової сталі, з'єднання - контактне точкове зварювання, покриття - чорне фосфатування. У порівнянні до автоматів АК передня частина зброї досить довга. Ствол майже цілком захований під захисним кожухом. Лише дульна частина з виступами для кріплення багнета та гасником полум'я виступають назовні.

Прототип 4. АС (ОА-222).

Ця зброя вже не схожа на попередні прототипи Никонова. На перший погляд вона виглядає зовсім асиметричною. Вона коротка, хоча за схемою вона не «булл-пап». У неї складаний приклад, схожий на приклад АК-74С. Затвор нової зброї міститься у ложі, відштампованій та звареній з листової сталі. Для кращого захисту руки від можливих опіків цівка зроблена з фанери. Прицільний пристрій такий самий, як у АС-1. Через це магазин розміщено збоку, щоб лишилося місце для зворотної пружини. Завдяки малій масі зброя забезпечує стрільцеві найкращий комфорт.

Лише у цій конструкції не передбачено кріплення багнета.

Прототип 6. АС (ПУ-192).

Прототип 6 - остання модель з магазином, що рухається разом з системою та стріляє чергами по три постріли. Після цього прототипу Ніконов наблизився до остаточного вигляду АН-94. Під стволом знаходиться видовжена штанга. Під гасником полум'я розміщується ролик, який підтримує ствол при рухові його назад разом з затвором, а також пом'якшує віддачу. Цівка, що служить захистом для руки зроблено з поліаміду. Вона має на верхній стороні вертикальний виступ, що перешкоджає попаданню руки стрільця під магазин, що рухається під час стрільби разом з системою. Незвичний механізм під захисним кожухом виконує подвійну функцію: по-перше він являє собою опору для автомата, що відкидається донизу, по-друге захищає магазин. Стандартний коробчастий магазин вміщує ЗО патронів,  він може бути приєднаний лише тоді,   коли цей механізм не відкинутий. Зброя також має приклад, що складається повертанням у правий бік. Перемикач режимів стрільби розташовано прямо під затвором позаду магазина.

Прототип 7 АСМ (ОК-158).

Цей прототип - перший з нерухомим магазином та має можливість стрільби чергами по два постріли. Він має суцільну ложу з фанери та захисний кожух з пластика. Пістолетна рукоятка виготовлена з термопласту. Деталь, що найбільш впадає в око - дульний гальмо з інтегрованою мушкою та регульваним двокамерним компенсатором. Він має по три вертикальні вирізи з кожного боку. Затвор є складовою частиною ствола, він має у передній частині допоміжну опору. Під пластиковою кришкою на задній частині кожуха, що захищає руку, розміщено пружинний буфер,  що зменшує віддачу. Дві останні моделі АС (ПУ-192) та АСМ (ОК-158) були придатними до участі у другій фазі змагань. Комісія довгий час не могла визначити, якій моделі віддати перевагу. Нарешті, прийняли рішення на користь АСМ (ОК-158).

Прототип 10 АСМ (РА-33).

Ця версія є останнім кроком до остаточного вигляду АН-94. Вона є першою, на якій застосовано новий поворотний діоптричний приціл «Астерікс». Мушка того ж типу, що й на АК знову встановлено на стволі. Дульне гальмо - дуже коротке, воно має два бокових отвори. Кріплення багнета встановлено на стволі зліва навкіс. Кут розраховано таким чином,щоб багнет не заважав прицілюванню через відкритий чи оптичний приціл.

Ствол ковзає назад вздовж напрямної шини подовження ложі. Це рішення відповідає вже пізнішому АН-94. Важіль на правому боці служить для фіксації знімного спускового пристрою. Кнопка над пістолетною рукояткою позаду корпуса є опорою для цього важеля.

Прототип 10  6РЗЗ (ЛЕ-291).

Цей прототип являє зброю, яка витримала усі технічні та польові випробування і була визнана приданною до застосування в армії як бойова зброя, з якою Ніконов виграв конкурс. У 1992 році він отримав персональні побажання успіхів від Бориса Єльцина. Російський президент заявив, що цим Ніконов створив передумови для негайного початку виробництва цієї зброї на Іжмаші. Проте, армія ще зволікала з прийняттям рішення бо АН-94 дійсно був цілком новою моделлю і потребував набагато більше нових, спеціальних технологій та оснащення, ніж теперішній АК-100. Стояло питання, яку кількість цієї зброї щороку могла купити армія. Чи можна вкладати великі інвестиції, коли є ризик,щобуде замовлена невелика кількість зброї? Тим часом, Ніконов з своєю командою працював над зброєю далі, щоб надати їй остаточного вигляду. Головні зусилля були спрямовані на те, щоб пристосувати конструкцію до вимог масового виробництва. Остаточну згоду армії Ніконов отримав лише через три роки. У 1994 році ГРАУ зареєструвало «Абакан» Ніконова як бойову штурмову гвинтівку з назвою типу «АН-94».

Як можна бачити з фото, протягом розробки Ніконов перебрав багато варіантів: від компактної компоновки «булл-пап» до нормальної гвинтівки. Ніконов експериментував з прицілами, пістолетними рукоятками, прикладами та ін. Його перші моделі автоматично стріляли чергами по три постріли, останні - давали автоматичні черги по два постріли. Черги по три постріли спорожняли магазин набагато швидше, перейшли до конструкції, що давала два постріли. При цьому виявилося, що ці два постріли, зроблені з положення «стоячи», у тринадцять разів влучніші, ніж з АК-74М!

Різноманітні конструктивні ознаки збереглися за весь час розробки та випробувань. Це була скорострільність 1800 пострілів за хвилину у режимі автоматичної стрільби по два постріли та 600 пострілів за хвилину у режимі стрільби довгими чергами, принцип ВВSР і принцип відкочування ствола.

До речі, у режимі стрільби довгими чергами перші два постріли виконуються за час одного циклу руху віддачі ствола, тобто з теоретичною скорострільністю 1800 пострілів на хвилину і лише починаючи з третього виконуються по одному пострілу на цикл руху.

Конструктор.

Геннадій Микоколайович Ніконов народився 11 серпня 1950 року в Іжевську. Його батьки працювали на Іжмаші. У 1968 році Ніконов закінчив технікум і почав працювати також на Іжмаші, у відділі конструювання зброї. Ще під час навчання він захоплювався розробкою зброї, яка стріляє під водою. Завдяки розробці спускового механізму, придатного для підводної стрільби, прийшло визнання конструкторських здібностей. Працюючи на заводі, вечорами він продовжував вчитися у місцевому інституті, який він закінчив у 1975 році як інженер-зброяр. Його особиста професійність, постійна увага та працелюбство забезпечили йому швидку та успішну кар'єру. Йому доручали конструювання найрізноманітніших гвинтівок від пневматичної до спортивної.

Ніконов довів свої здібності не лише як інженера, а також як керівника інженерної команди. Він брався за конструювання у якості керівника проекту як однозарядних, так і автоматичних гвинтівок. У його винахідницькому доробку - 44 патенти на нові механізми та компоненти. Один з цікавих механізмів - затвор гвинтівки для біатлону з прямолінійним рухом. Крім практичної роботи Ніконов виконував також найскладніші дослідницькі завдання. У роки 1980-85 він брав участь у проектних конкурсах радянського міністерства оборонної промисловості. Він відзначався званнями «Кращий конструктор заводу» та «Кращий конструктор міністерства». Ніконов живе з своїми синами Миколою та Юрієм у Іжевську. Його дружина Тетяна також працює інженером у тому самому конструкторському бюро.

Штурмова гвинтівка АН-94 «Абакан»

Технічні характеристики:

Перший вихід «Абакана» відбувся у 1993 році у Нижньому Новгороді на екслюзивній виставці зброї. До цього зброя була доступною лише для обмеженого кола осіб, для російських технічних експертів чи високих урядових персон. Невдовзі після виставки у західних фахових журналах з'явилися кілька статей про гвинтівку. Проте, вони містили дуже мало інформації, що не дивно, бо «Абакан» був аж до недавнього часу суворо таємним. Однак, авторові дозволили показати зброю для німецького журналу «DWJ».

Найпомітніша особливість її зовні - широке використання пластиків - посиленого скловолокном поліаміду. Ложа цілком зроблена з цього матеріалу - від приклада до цівки. Спереду під стволом знаходиться труба, що виглядає, як газова камора. Насправді це просто подовжувальна труба, що зменшує віддачу та служить для закріплення на ній гранатомета.

Тонкий штифт в середині її грає важливу подвійну роль: під час автоматичної стрільби ствол та подовжувальна труба вібрують. Щоб припинити ці вібрації і, таким чином, зменшити віддачу, вбудовано посередині труби штифт.

Газовий циліндр встановлено на верхній стороні ствола, всередині ложі, так само, як і всі механізми та ствольна коробка. Остання, щоб забезпечити необхідну точність, виконана схожою до артилерійського лафета. Ствол та ствольна коробка рухаються всередині ложі як одне ціле. Затвор з затворною рамою рухаються, в свою чергу, всередині ствольної коробки. Таким чином, «Абакан» об'єднує в собі дві затворні системи. У той час, як ствол та система рухаються назад за принципом вільного затвора, затвор приводиться у рух відведеними пороховими газами під час цього процесу.

Захисний кожух для руки зроблено також з поліаміду. На верхній частині позаду ложі знаходиться поворотний діоптричний приціл типу «Астерікс» з отворами, нанесеними на різних висотах. Одна з бокових цапф прицілу має два отвори, у які вставлено капсули, що світяться, що дає стрільцеві змогу влучно стріляти в сутінках чи за умов поганого освітлення.

Такий самий пристрій встановлено також і на захисній рамці шиловидної мушки. Мушка може регулюватися як по висоті, так і в бокових напрямах. Дульне гальмо має дві камери, конструкція, що відрізняється від більшості російської зброї. Інакше, ніж у ранніх прототипах, що мали кріплення багнета під стволом, «Абакан» має його на правому боці, що забезпечує багнетові більшу пробивну силу у ближньому бою. Крім того, у такому положенні багнет можна використати для бокових різальних рухів. Завдяки боковому розміщенню багнета є можливість одночасно розмістити під стволом гранатомет. Дворядний коробчастий магазин на ЗО патронів встановлено під кутом до зброї, щоб дати місце для розміщення зворотної пружини.

Щоб зняти кришку разом з захисним кожухом, треба повернути важіль спереду, на правому боці ложі донизу. Після того, як знято кришку, правою рукою треба потягти затворну раму, поки вона не вийде з напрямних ложі та штанги. Щоб вийняти затворну раму з ложі, треба зробити: натиснути на кнопку замка ложі і утримувати її. Після цього можна повернути донизу маленький важілець, що знаходиться над пістолетною рукояткою, щоб звільнити ударно-спусковий механізм.

Приклад «Абакана» при складанні його повертається на правий бік зброї, на відміну від АК-74 та АК-100. Це має ергономічні переваги: у цьому разі приклад можна швидше та легше поставити у бойове положення, а коли він складений, то зі зброєю зручніше обходитися.

Для того, щоб зменшити удар віддачі, а також щоб прискорити рух ствола з ствольною коробкою вперед, всередині ложі, над цівкою розміщено буфер. Цей буфер з'єднується з вогневою системою за допомогою гачка, який знаходиться під виступом ствола, на правому боці ствольної коробки. Для прискорення руху затвора вперед у задній частині ствольної коробки також є буфер.

Особливість    «Абакана»,    що    заслуговує    найбільшої    уваги висока   скорострільність   у   режимі   автоматичної   стрільби   короткими (по 2 постріли)   чергами -  1800 постр.\хв.  Така частота вогню стала можливою завдяки:

короткому ходу затвора;

прискоренню руху вперед вогневої системи та затвора за допомогою двох буферів;

спеціальному пристрою на курку,який зводить до мінімуму час між двома пострілами.

Авторові статті була надана можливість грунтовно випробувати зброю на стрільбищі заводу Іжмаш. При цьому у розпорядженні були зразки зброї як цілком нові, так і ті, що вже зробили десятки тисяч пострілів. Усі вони функціонували абсолютно надійно. Метою проекту «Абакан» було підвищення точності стрільби у порівнянні з АК-7 4. Результати випробувань, проведених автором були такі: 20 пострілів у одиночному режимі на дистанції 100 метрів лежали всередині кола діаметром 10 см, у режимі стрільби короткими чергами 20 пострілів (10 черг) - пробоїни всередині кола 16 см. При стрільбі довгими чергами, кожна до 20 пострілів, дистанція 100 м, положення як лежачи, так і стоячи (без упору в обох випадках) коло розсіювання лежачи -20 см, стоячи - 25 см. Проте враження справляє не лише гарна точність стрільби, дивує дуже мала сила віддачі. Саме це забезпечує високу   точність стрільби чергами.

Завдяки конструкції зброї, а саме, ствол, що ковзається назад та наявність двох буферів у системі, а також дульному компенсатору віддача настільки зменшується та модулюється, що ніяким чином не заважає стрільцеві. Завдяки модуляції віддачі короткий та сильний імпульс за допомогою буферів перетворюється на суттєво довший, а значить м'якший імпульс, що дає зброї значні переваги. Наступною перевагою зброї є те, що вона після пострілу майже не відхиляється від точки прицілювання, значить, наступний прицільний постріл може бути зроблений значно швидше. Лише у режимі коротких черг стрілець відчуває віддачу зброї через те, що за один цикл руху робиться два постріли і рухома система розганяється дещо сильніше.

Заслуговує уваги також особливість звуку пострілів АН-94. У прямому порівнянні з АК-7 4 «Абакан» значно тихіший за свого попередника, що буде менше впливати на солдатів, а також утруднюватиме акустичне виявлення солдата на полі бою.

***

На початку статті був зроблений натяк на деякі паралелі до історії німецької штурмової гвинтівки G11. Ця гвинтівка не була прийнята на озброєння через те, що раптом не стало «ворога» і бюджет оборонного відомства було радикально скорочено. Щось схоже відбувається також і у східному блоці, навіть більш стрімко. Розпад Варшавського Блоку - лише найпомітніша ознака цього процесу. Зараз армія Росії має практично мінімальні кошти. Таким чином, масове прийняття «Абакана» на озброєння ілюзорне. Звичайно, невеликі партії зброю будуть поставлені на службу у російській армії. У першу чергу це будуть підрозділи спеціального призначення та деякі інші загони, що мають відношення до спеціальних завдань. Деякі держави СНД вже виявили інтерес до АН-94 і ведуть тепер переговори з Іжмашем про замовлення. Таким чином, АН-94 може й не спіткає така сама доля, як її західну суперницю Є 11, яка лишилася лише у дуже малій кількості екземплярів, може у АН-94 є шанси бути прийнятою на озброєння, як бойова зброя у масовій кількості.

Джерело:DWJ, #11, 1998

Автори: Валерій Н. Шилін та Карл-Хайнц Вробель (переклад для DWJ)

Підготовлено для українського читача:

SIG,

 e-mail:sigarm@yandex.ru

 www.sigarm.at.ua

Підписи до ілюстрацій:

на   початку   -    верхня:   Автор статті    випробовує штурмову гвинтівку АН-94 на стрільбищі  Іжмаша.

Внизу:  Збройовий завод у 1890 році.

Справа: «Абакан» з оснащенням - приладом нічного бачення (верхній) та гранатометом  (нижній).

1.Перший прототип НА-2

2.Перемикач виду вогню НА-2 справа над пістолетною рукояткою.

http://DWJ, 11/98